Ламані лінії.

Привіт.

От не тягне мене в літню погоду на технопости. Тому для вас ще одна коротенька "почемучка".

Жалість - найдешевша з людських емоцій, яка здатна будувати високі стіни. 

    Він був нестерпно, кричуще здоровим. Його серце билося з бездоганним ритмом, а кожен рух випромінював ту невимушену силу, яку мають лише люди, що ніколи не думали про крихкість власного тіла.

Вона ж згасала. Повільно, тихо, у білій стерильній палаті, яка пахла розчаруванням і ліками.

Щоразу, коли він приходив, вона відверталася. Його присутність була для неї фізично болючою. Вона бачила в його очах не кохання — вона бачила там співчуття.

— Іди геть, — тихо казала вона, не дивлячись на нього. — Тобі мене просто шкода. Нам немає про що говорити. Ми на різних берегах.

Він благав, тримав її за холодні пальці, але стіна між ними лише росла. Його сила принижувала її слабкість. Вона жаліла його за те, що він пов'язав себе з приреченою, і через цей жаль закривала перед ним двері своєї душі.  Тоді він зважився на божевілля. Збочена, відчайдушна логіка закоханого підказала йому єдиний вихід: зрівняти щабель. Але як зламати себе щоб нарешті стати рівним їй у своїй слабкості.

Одного вечора йшов сильний дощ. Він обожнював гоняти байком та ще й на мокрій, порожній трасі, ... на крутій ділянці на швидкості важку машину різко кинуло вбік, під удар на ліву сторону. Байк влетів у відбійник та розтрощив собою бетону опору. Сухий, різкий тріск під металом здався йому найсолодшим звуком у світі. Це був звук руйнування опори, його кістки, та... стіни між ними.

Він прокинувся наступного дня у білій палаті. Його ліва нога, закована в масивний гіпс, висіла на розтяжці. Тіло нило, але в душі запанував дивний, тріумфальний спокій. Тепер вони на одному березі.

Раптом двері палати тихо відчинилися. 

Вона тихенько увійшла. Побачивши його на лікарняному ліжку, з підвішеною ногою і крапельницею, вона миттєво зблідла. На її обличчі відбився чистий, паралізуючий жах.

— Майк! Боже... Що з тобою сталося?! — вона підбігла до ліжка, її руки тремтіли, торкаючись краю його ковдри. — Я тобі весь ранок телефоную, бо в мене гарна новина ... Чекай, що, аварія? Як це сталося?

Він дивився на неї і м’яко, майже щасливо посміхався крізь біль.

— Тепер усе добре, — ледь ледь промовив він. — Тепер ми рівні. Лікарі сказали що навіть зможу рухатись. Згодом. І я більше не дивитимусь на тебе згори. Тепер я теж зламаний, бачиш? Берег один.

Вона завмерла на останньому слові. Її пальці закам’яніли на ковдрі. Вона дивилася в його спокійні, закохані очі, і в її голові повільно складалися деталі. Розуміння прийшло миттєво, наче холодний душ.

— Ти... — її голос перетворився на шепіт. — Ти зробив це навмисно?!

Він не відвів погляду. Його мовчання було красномовнішим за будь-які слова.

Вона вчіпилася в перила ліжка, і впала у плач. Це не були сльози занепокоєння — це був нестримний, гіркий ридма-плач від абсурдності та жаху того, що відбулося. Вона закрила обличчя руками, і її плечі здригалися від кожної судоми.

— Навіщо... який же ти дурний... навіщо ти це зробив? — давилася вона сльозами, ледь вимовляючи слова.

Він намагався протягнути до неї руку, але вона відступила на крок, продовжуючи ридати. Нарешті, крізь ридання, вона витиснула з себе ті самі слова:

— Мені підійшли ліки, Майкле... Лікар сказав, що я можу видужати. Я видужую! Розумієш?! ...

Їїї слова повисли в повітрі.

Настала німа, напружена сцена. Час у палаті ніби застиг, перетворившись на важку, майже залізобетонну тишу. Чути було лише мірне цокання настінного годинника та її переривчасте, важке дихання.

Вона стояла перед ним — уперше за багато місяців сильна, з майбутнім попереду, але повністю розбита його вчинком. А він лежав перед нею, з майбутнім позаду, прикутий до ліжка через жертву, яка щойно втратила будь-який сенс. Вони помінялися берегами, нова холодна асиметрія тепер панувала в кімнаті, дивлячись на них з іронією долі. 

Бар'єр.

Привіт привіт.

Ви як, тримаєтесь? То тримайте від мене новеньку "почемучку". Кому не заходить Українська мова - перекладач поруч.

1. Темна кімната

Кімната на другому поверсі завжди була наповнена напівтемрявою. Єдине вікно виходило на парадний двір, де старий, викладений битою цеглою майданчик, день за днем слухняно відбивав сірість неба. Тут панував запах старої деревини, книг, що давно не відкривалися, та нерухомого пилу — запах місця, яке ніхто ніколи не намагався змінити.

Вона сиділа на ліжку, притулившись спиною до стіни, що межувала з глухим кутом будинку. За цією стіною, як знали всі, окрім неї, було лише суцільне сплетіння колючого чагарника та занедбаний садок, до якого не вела жодна стежка. Для неї ця стіна завжди була кінцем світу. Вона була кордоном, за яким простір переставав існувати, перетворюючись на незбагненну порожнечу.

Вдень кімната здавалася витягнутою, майже нескінченною, але вечорами, коли сонце схилялося до обрію, вона стискалася до розмірів клітки. Кожен вечір починався однаково: вона фіксувала погляд на тому самому місці на стіні, де шпалери злегка відшарувалися від вологи, і уявляла, як виглядало б світло, якби воно падало звідти, де зараз була лише глуха цегла.

Тато почав готуватися до цього за тиждень. Вона чула, як у коридорі обговорювали якісь деталі, як дзвеніли інструменти, як важкі кроки майстрів вимірювали товщину перекриття. Він не пояснював — лише коротко кивнув, коли вона запитала, чому в домі раптом стало так багато сторонніх людей.

Сьогодні все стихло. Майстри поїхали, залишивши по собі присмак вапна у повітрі та дивне передчуття в самому серці будинку.

Вона залишилася одна. В кімнаті стало незвично світло — прозорий, майже стерильний прямокутник, який раніше був частиною інтер'єру, тепер став отвором. Вони це зробили. Вони пробили стіну.

Вона піднялася з ліжка — повільно, майже побоюючись власної ваги. Її кроки по паркету здавалися надто гучними в цій новій, зміненій тиші. Вона підійшла до рами, яка ще пахла свіжою стружкою та мастикою.

За склом був садок.

Він не був покинутим, як розповідали сусіди. Він був... іншим. За вікном лежав нерухомий, приглушений простір, де лінії дерев були надто різкими, а відтінки зелені здавалися такими насиченими, що майже боліли очі. Він був нерухомим, як картина в дорогому обрамленні.

Вона приклала долоню до скла. Воно було дивно теплим, майже людським на дотик. Вона дивилася у цей садок, намагаючись вловити бодай один порух листя, хоч один натяк на життя, але нічого не відбувалося. Садок був ідеальним, бездоганним і... абсолютно відстороненим. Вона стояла там, затамувавши подих, і відчувала, як цей простір по той бік скла терпляче чекає на те, що вона помітить щось, чого не повинно було бути.

Тариф Omni Flash.

Привіт.

Ми маємо в Flow нову модель Omni Flash, відповідно до довжини відео можу з нею витрачати по 7,10,12 або 15 бонусів за одну генерацію. 

Ті користувачі що мають підписку Pro та Ultra мої попередження наврядчи зацікавлять. Я на Free Tier щодня маю 50 бонусів, і вони НЕ накопичуються. 

Але тут є хитра умова від Google - щоб отримати завтра нові 50, я маю сьогодні витратити всі бонуси. 

Тому бажано користуватися цим обережно щоб не залишитись з ненульовим залишком.

Математика лімітів тут досить підступна. Маючи 50 бонусів на день та тарифи 7, 10, 12, 15, найменш бажаним для використання є тариф 12.

Ось чому його краще уникати, щоб не застрягти з невитраченим залишком:

1. Пастка тарифу 12 (як найбільш обмежений)

Число 12 не ділиться на 5. Оскільки загальний ліміт (50) та інші зручні тарифи (10 і 15) діляться на 5, ви фізично не можете використовувати тариф 12 окремо або комбінувати його лише з 10 та 15.

Якщо ви берете тариф 12, ви змушені будете також використовувати тариф 7, щоб вирівняти суму до 50, наприклад: 

3×12+2×7=50

2. Чому тарифи 10 та 15 — найбезпечніші. Вони кратні 5. Будь-яка їхня комбінація без проблем дає рівно 50 без залишку:

5×10=50

2×10+2×15=50

 (два відео по 10 + два по 15)

3. Підступність тарифу 7

Його можна використовувати, але тільки у строго визначеній кількості: рівно 2 або 5 разів за день. Якщо ви запустите тариф 7 лише 1 або 3 рази, ви гарантовано залишитеся з дрібним хвостиком, який не зможете витратити.

Резюме: Уникайте тарифу 12. Працюйте на комбінаціях 10 та 15. Якщо дуже потрібно використати 7, запускайте його строго парами (наприклад, два по 7 і три по 12).

Щасти.