Звісно то Тато та Мати. Коли вони йдуть з твого життя ти відчуваєш порожнечу...
Так, зараз ти не один, в тебе вже є своя сім'я, дружина, діти,... але та порожнеча відчувається все одно.
Мої батьки прожили Велике життя, 80+ років було обом. Їхнє життя пройшло від війни до війни, народилися з 2ю Світовою і пішли з російською війною проти України.
Мати мала важке та голодне дитинство, але завжди дбала про свою родину, була чуйною та допитливою людиною, закінчила два вищих учбових заклади, працювала викладачем та економістом до 75ти років, освоїла Excel з нуля після 60ти, чудово малювала акварелю (понад 50 малюнків, готую галерею онлайн), вивчала іноземні мови та мистецтво.
Батько завжди мріяв бути освідченим, в ті часи людині з села мало кому це вдавалося, тому він закінчив три(!) навчальних заклади, працював і по ночах, побудував нашу хату. Дуже цим пишався до останніх хвилин. Відпрацював від викладачем в технікуму до заступника головного конструктора заводу. Він завжди казав (і чудово доводив) нам що подолати можно любі труднощі але "Аби не було війни". Нажаль, батьку, з такими злими сусідами мирного життя не судилося... Але батько встиг написати чудову книгу про історію свого села "Село Юркiвцi на Черленкiвщинi", і нехай її паперовий наклад був не великим, але я впевнений що цифровий примірник переживе всіх нас.
Мої Батьки мріяли щоб їх син вивчився і мав гідне життя. Моє закінчення ВУЗ-у для них було вершиною планів. Я мав міцну підтримку тому навіть отримав ступінь PhD.
Життя таке що наші відносини не були завжди гладенькими, десь я не дочув, десь мене не зрозуміли, але я завжди буду вдячним вам, мої Дорогеньки, за Все що ви мені дали та навчили по життю.
Це погане відчуття - ти не можеш бути до цього готовим, але ти знаєш що воно мало статися. Ось тепер вас обох немає поруч, і ця порожнеча схоже ніколи мене не відпустить...
Дякую вам за Все, мої любі Тато та Мати.






