Привіт привіт.
Ви як, тримаєтесь? То тримайте від мене новеньку "почемучку". Кому не заходить Українська мова - перекладач поруч.
1. Темна кімнатаКімната на другому поверсі завжди була наповнена напівтемрявою. Єдине вікно виходило на парадний двір, де старий, викладений битою цеглою майданчик, день за днем слухняно відбивав сірість неба. Тут панував запах старої деревини, книг, що давно не відкривалися, та нерухомого пилу — запах місця, яке ніхто ніколи не намагався змінити.
Вона сиділа на ліжку, притулившись спиною до стіни, що межувала з глухим кутом будинку. За цією стіною, як знали всі, окрім неї, було лише суцільне сплетіння колючого чагарника та занедбаний садок, до якого не вела жодна стежка. Для неї ця стіна завжди була кінцем світу. Вона була кордоном, за яким простір переставав існувати, перетворюючись на незбагненну порожнечу.
Вдень кімната здавалася витягнутою, майже нескінченною, але вечорами, коли сонце схилялося до обрію, вона стискалася до розмірів клітки. Кожен вечір починався однаково: вона фіксувала погляд на тому самому місці на стіні, де шпалери злегка відшарувалися від вологи, і уявляла, як виглядало б світло, якби воно падало звідти, де зараз була лише глуха цегла.
Тато почав готуватися до цього за тиждень. Вона чула, як у коридорі обговорювали якісь деталі, як дзвеніли інструменти, як важкі кроки майстрів вимірювали товщину перекриття. Він не пояснював — лише коротко кивнув, коли вона запитала, чому в домі раптом стало так багато сторонніх людей.
Сьогодні все стихло. Майстри поїхали, залишивши по собі присмак вапна у повітрі та дивне передчуття в самому серці будинку.
Вона залишилася одна. В кімнаті стало незвично світло — прозорий, майже стерильний прямокутник, який раніше був частиною інтер'єру, тепер став отвором. Вони це зробили. Вони пробили стіну.
Вона піднялася з ліжка — повільно, майже побоюючись власної ваги. Її кроки по паркету здавалися надто гучними в цій новій, зміненій тиші. Вона підійшла до рами, яка ще пахла свіжою стружкою та мастикою.
За склом був садок.
Він не був покинутим, як розповідали сусіди. Він був... іншим. За вікном лежав нерухомий, приглушений простір, де лінії дерев були надто різкими, а відтінки зелені здавалися такими насиченими, що майже боліли очі. Він був нерухомим, як картина в дорогому обрамленні.
Вона приклала долоню до скла. Воно було дивно теплим, майже людським на дотик. Вона дивилася у цей садок, намагаючись вловити бодай один порух листя, хоч один натяк на життя, але нічого не відбувалося. Садок був ідеальним, бездоганним і... абсолютно відстороненим. Вона стояла там, затамувавши подих, і відчувала, як цей простір по той бік скла терпляче чекає на те, що вона помітить щось, чого не повинно було бути.
.jpeg)





