В таку спеку мене не тягне на траблшутинг, маю бажання фантазувати. А ви маєете можливість це оцінити.
ЧАСТИНА I: ОРІОН
Океан на тридцятій паралелі зазвичай не прощає недбалості, але цієї ночі він вирішив просто зникнути. Важка, оксамитова темрява злила небо й воду в одну бездонну чорну порожнечу, де транспортне судно «Оріон» здавалося єдиним уцілілим островом металу та світла.
За десять хвилин до опівночі динаміки суднової трансляції по всьому кораблю раптом ожили, зазвучавши монотонним жіночим голосом автоінформатора: «Увага всім членам екіпажу. Зафіксовано витік холодоагенту у провізійній коморі 3-го відсіку . Небезпека отруєння газом фреон. Негайно прибути до зони збору на камбузі для інструктажу та герметизації».
Це був стандартний протокол безпеки. Капітан особисто очолив евакуацію, перевіряючи, щоб кожен матрос та механік залишив своє місце. Коли остання людина переступила поріг камбузу, пастка закрилася.
Покроково і холодно згасло все. Спочатку зникли екрани суднових комп'ютерів, потім — м'яке світло ламп під стелею. Корабель занурився в абсолютну, непроглядну темряву.
У перші секунди камбуз вибухнув хаосом. Темрява розірвала дисципліну на шматки, наповнюючи простір панічними голосами:
- Капітане, що за ...?
- Що за чортівня?! Де світло?
- Стій на місці, ти мені на ногу наступив!
- Двері! Дивіться на двері!
- Вони зачиняються! Назад, стій!
Важкі протипожежні двері камбузу здригнулися. Механізм пневматичного замка спрацював із важким, металевим сичанням, заганяючи сталеві ригелі в пази. Хтось у паніці почав гатити кулаками по залізу:
- Заблоковано! Нас закрито! Нас захопили?!
Раптовий, гучний і різкий удар металу об метал змусив усіх замовкнути. Капітан з силою вдарив важким сталевим ополоником по стільниці обробного столу. Звук відлунив під низькою стелею камбузу, немов постріл.
— Тихо всім! — голос капітана прозвучав сухо і твердо, миттєво збивши хвилю паніки. — Механіки — назад від дверей. Боцмане, дістати аварійні ліхтарі з шафи праворуч від вас. Живо!
Тонкий промінь світлодіодного ліхтаря боцмана нарешті розірвав темряву, вихопивши зблідлі обличчя моряків. Капітан підійшов до дверей, торкаючись холодної ручки. Блокування.
Ці двері не могли зачинитися самі. Автоматика на камбузі зреагувала на фальшивий виклик, який міг надійти лише з головного термінала на ходовому містку. Капітан зрозумів головне: їх виманили сюди навмисно, використовуючи їхній власний статут як зброю. Нападники діяли бездоганно. Жодного пострілу, жодного крику в коридорах. Тільки німа, розрахована до секунд хірургічна точність.
Всі відчули як за стінами камбузу велике судно почало змінювати свій хід.
Ритм головного дизеля, що до цього монотонно відраховував дев'яносто обертів на хвилину, змінив тональність. Вібрація палуби стала глибшою, важчою. Судно почало повільно завалюватися на правий борт. Крізь круглий ілюмінатор капітан спостерігав, як сузір'я Південного Хреста повільно попливло праворуч.
«Оріон» розвертався. Його новий курс не мав нічого спільного з маршрутними картами капітана.
У повній темряві заблокованого приміщення єдиним звуком, крім важкого дихання людей, став дивний, ледь помітний писк, що долинав із вентиляційної решітки під стелею. Це не був звук працюючого вентилятора. Це був колективний, сухий шурхіт, схожий на рух тисяч залізних комах у порожній трубі. Хтось вивчав простір, фіксуючи тепло їхніх тіл крізь залізні решітки.
