А АMonday, 9 September 2013

Литература для писателей ?


 

    Случайно набрел на отзыв Мокина Б.И. на современную украинскую прозу. Очень толковый отзыв, хотя и слегка эмоциональный. Но мне его эмоции понятны. Приведу вам отзыв без сокращений.  Выводы сделаем ниже.

«Прочитавши по дві книги Василя Шкляра («Залишенець» і «Ключ») та Оксани Забужко («Польові дослідження з українського сексу» і «Музей покинутих секретів»), я вирішив продовжити знайомство з художніми творами сучасних українських письменників, поринувши в роман Ірени Карпи «Піца «Гімалаї».


Поглинаючи сторінка за сторінкою зміст цієї книги Ірени Карпи, я ніяк не міг позбутися відчуття, що з кожним наступним прочитаним реченням усе далі захожу в загажений придорожній туалет, котрі зустрічались на кожному десятку кілометрів вздовж доріг в радянські часи, коли ще не було сучасного сервісу фірмових заправних станцій.

У тих радянських придорожніх туалетах, які ніколи не прибирались, було дуже важко зробити наступний крок у напрямку до основного вічка, аби не вступити в уже кимось іншим раніше залишену кучу кишкових випорожнень.
Так ось, мова і думки головної героїні Редьки в книзі Ірени Карпи, на мій погляд, нічим не відрізняються у філологічному сенсі від тих «куч кишкових випорожнень», характерних для придорожніх туалетів радянської доби.

І я боюсь, що мені доведеться тепер прочитати багато сторінок творів інших авторів для того, щоб «відмити» своє сприйняття художнього від «нечистот» мови головної героїні роману Ірени Карпи, в які я усе більше і більше занурювався, поринаючи у цей роман.

І, прочитавши десь біля 10% обсягу роману, я зрозумів, що якщо не кину його читати далі, то «порину» уже настільки у ці «нечистоти», що буду не в змозі потім від них «відмитись» взагалі, оскільки відіб’ю у себе охоту читати не тільки романи Ірени Карпи, а і будь-якого іншого сучасного українського письменника.

Лайливі слова і ненормативні назви певних частин людського тіла і певних фізіологічних дій героїв є і в романах Оксани Забужко та Василя Шкляра, але там це зустрічається лише в характерних епізодах, і, хоч від них теж тхне нечистотами, але, принаймні, розумієш, що це робиться задля реалістичного змалювання подій, а не заради «смакування» лайкою. А мову своєї героїні Редьки, яка закінчила університет і до того ж філологічний факультет, Ірена Карпа пересипає матюками у такій мірі, в якій я не зустрічав їх у своєму житті навіть в середовищі монтажників-верхолазів Кривого Рогу, з якими довелося працювати в юності, і які лайливими словами, працюючи в небезпечній верхатурі, зв’язували між собою іменники і доповнювали дієслова. Але ж у них за спиною були лише 7 класів з помилками у кожному слові диктанту або професійно-технічне училище, в якому і майстри не могли обійтись без лайливих слів. А в Ірени Карпи героїня – ще раз наголошую – випускниця філологічного факультету університету. Навіть у технічному університеті, стаючи мимоволі свідком розмов між студентами, у випадках, коли вони мене не бачать, а тому ніяких поправок у своїй мові на присутність професора не роблять, я не чув настільки пересипаної ненормативною лексикою мови, як у головної героїні Ірени Карпи.

І признаюсь відверто, що мій мозок мови головної героїні роману Ірени Карпи «Піца «Гімалаї», не сприймає, а тому віднести цей роман до класу художньої літератури я відмовляюсь.»

     Так вот что касается современной  художественной литературы. Я лично читал книги Оксаны Забужко «Польові дослідження з українського сексу»  и «Записки украинского самасшедшего» украинской поэтессы Лины Костенко. Возможно по этим книгам о нас судят в мире, но я против такой прозы.

     Что же значит мое читательское «против»? Мое «против» значит то что ничего нового, эстетически  тонкого, духовного, заставляющего размышлять в таких книгах нет! В таких книгах только то, с чем любой из нас может столкнуться,  даже против своей воли, каждый день. И что? Про это надо писать? Зачем?! Зачем опускаться до роли диктофона в местах общего пользования? Нам не хватает отрицательных эмоций, поэтому нужна такая проза? Не уверен.

   Я также не уверен, что такие произведения увидели бы свет на заре писательской карьеры авторов. Сыграл влияние уровень популярности самого писателя. А когда находишь отзывы о необычайном писательском стиле изложения в таких романах то хочется плакать над обоими – над автором и над критиком вместе.

    Часто слышу мысль, что если на это обращать внимание в книгах, то это может заставить нас задуматься над тем кто мы есть и куда идем. Мысль толковая, но она уже давно не работает. Не верите?

     А гляньте ка в свой телевизор. Особенно новости. Какой канал? Да любой! С чего начинается блок новостей? С чернухи – кто кого подрезал, кто кого сбил или укусил, у кого дом сгорел,… Это что так важно для всех нас, чтобы подобный материал  занимал до 70% времени программы. Или от вас ждут сочуствия? И вы реально(!) можете помочь? Причем такой «изюм» повторяется на каждом канале,  а ведущая почти улыбается при этом. Если воспринимать все буквально, то будет страшно выходить на улицу, а двери надо  тут же заложить кирпичом. Если не воспринимать, то зачем тогда тратить наше время? Слышу из зала – «Не хочешь, не смотри!» А есть варианты? Ведь получается обратная реакция. Если нам это надоест, то вырабатывается некий иммунитет к таким событиям по шаблону «А ерунда. Это далеко. Это не со мной!». Т.е. вырабатывается стойкий пофигизм! На это направлено наше телевидение? А вместе с ним и подобные книги?

    Поэтому хочется пожелать нашим писателям не искать скользкие мрачные темы ради своей популярности, чаще за рубежом, а использовать стиль такого прекрасного языка для создания ярких произведений, которые хочется прочитать не один раз и обязательно поставить себе на книжную полку.

Успехов всем нам!

4 comments:

Anonymous said...

Следует различать информацию и сведения. То что нам показывают каждый день - это сведения, хоть и "новости".

Anonymous said...

Может негатив лучше продается?

Anonymous said...

Судя по последним новостям таки да, лучше. Даже красочнее.( Хочется журналистам сказать что не надо задавать глупых вопросов и тыкать свою камеру куда попало. Но у них манечка на сенсацию, пусть и сиюминутную.

Рашид said...

Ага, вот набрел на дотошные репортажи по вояжам по Европе от некой Е.Лукашиной.
А оказалось, что она дремучий журналист с приставкой "политический". Эта приставка ей видимо дает возможность ездить за счет агенства по миру. И писать бред про восток Украины, нежась на песочке крыма!

Post a Comment

А что вы думаете по этому поводу?

Версия на печать

Популярное

Медиа облако