Pixel Maker - це назавжди.

Привіт.

Два роки - це або кінець історії, або початок чогось значно сильнішого. Я обрав друге.

Останній мій анонс про принти виходив ще два роки тому. За цей час світ цифрового арту та технологій змінився до невпізнаваності, змінився мій підхід, змінилися мої роботи. Але одна річ залишилася непохитною: на моїх принтах ніколи не було і не буде тексту.

Я досі переконаний, що футболка — це не рекламний білборд і не сторінка з цитатника. Одяг має транслювати стиль через чистий візуал: композицію, колір, атмосферу та деталі. Справжнє мистецтво не потребує підписів, щоб пояснити себе — воно просто чіпляє погляд.

Що змінилося зараз?

Рівень деталізації. Завдяки еволюції сучасних цифрових інструментів та сотням годин роботи мої нові арти вийшли на абсолютно іншу глибину. Це складні сюжети, гра світла й фактур, які хочеться роздивлятися зблизька.

Якість втілення на речах. Я повністю переглянув каталог на сі нові принти адаптовані під преміальний друк:

• Прямий цифровий друк (DTG) — фарба буквально всотується у волокна тканини, дихає й не відчувається важкою гумовою «плівкою».
• Флекс-друк — для ідеально чітких, графічних контурів.
• Усе витримує щоденне носіння та регулярне прання, не вицвітаючи й не тріскаючись.

Більше ніж просто футболки. Свій улюблений арт ви можете перенести на будь-яку базу: класичні або оверсайз-футболки будь-яких кольорів, худі, світшоти, шопери, кепки чи навіть керамічні чашки.

Є своя ідея? Втілимо разом.

Каталог - це лише база моїх артів. Якщо у вашій голові вже давно крутиться певний візуальний образ, концепт або сюжет, але ви не знаєте, як його матеріалізувати, — напишіть мені. Формула залишається та сама: ваша ідея — моє виконання. Я допоможу створити ексклюзивний макет, якого гарантовано не буде більше ні в кого.

Немаєте образа, але хочете як у відомого бренда? Без проблем, мені вистачить поламаного зразка для старту, решту залиште мені та ChatGPT Image.

Моя вітрина вже оновлена і відкрита 24/7. Завітайте, погортайте свіжі арти та оберіть те, що резонує саме вам.

👉 Посилання на вітрину PixelMaker.

📩 Для індивідуальних замовлень пишіть у Direct / приватні повідомлення.

Політ крізь замкову щілину.

Привіт.

По кіно, якого ще не було: ревізія моїх прогнозів і трохи фантазії до 2050 року.

Є одна приємна властивість старих текстів: через десять-п'ятнадцять років вони раптом починають розмовляти з тобою зовсім інакше. Коли пишеш про майбутнє сьогодні, майбутнє здається чимось далеким і досить абстрактним, а коли повертаєшся до того самого тексту через роки, вже добре видно, де ти справді щось відчув, де просто захопився модною технологією, а де випадково влучив у напрямок, хоча форма майбутнього виявилася зовсім іншою.

Саме тому мені стало цікаво повернутися до власних роздумів про кіно, які я писав у різні роки, і подивитися на них уже не з позиції автора, а ніби очима читача, який знає, що сталося потім. Виходить своєрідний ретроаудит моєї «революції кіно» — від перших думок приблизно 2010 року до сьогоднішнього моменту, коли генеративний AI вже дозволяє одній людині робити речі, для яких колись була потрібна ціла студія.

І найцікавіше виявилося не те, що я десь вгадав, а те, як саме я помилявся. Я вже говорив вам що я не боюся помилятися, головне не зупинятися на своїх помилках.

2010: технологія ще здавалася головним героєм

На початку 2010-х усе дуже сприяло технологічному оптимізму. Після «Аватара» здавалося, що кіно ось-ось зробить черговий великий стрибок, і тоді багато хто дивився на 3D майже як на наступну сходинку еволюції кінематографа. Мене тоді цікавило не тільки саме 3D, а значно ширше питання: якщо комп'ютер поступово може створити декорацію, персонажа, освітлення і цілий світ, то що взагалі залишиться від старих обмежень кіновиробництва?

Особливо мене захоплювала камера. Адже фізична камера завжди була прив'язана до конкретного місця: її треба було поставити, підняти, пересунути, причепити до крана, автомобіля, вертольота або чогось іще. А якщо сцена існує в цифровому просторі, то чому камера повинна підкорятися законам фізичного світу? Чому не можна просто поставити її там, де в реальності вона ніколи не змогла б опинитися?

У цьому місці я, як виявилося, вгадав напрямок, хоча зовсім не передбачив подальшої проблеми.

Сьогодні камера справді може бути практично де завгодно. Більше того, іноді для цього вже не потрібен ні кран, ні складна операторська конструкція, ні навіть дрон — достатньо правильно сформулювати бажаний рух у промпті (GenAI).

І ось тут відбулася кумедна метаморфоза моєї старої мрії.

Я мріяв про свободу камери, а отримав епоху, в якій камера настільки вільна, що не може заспокоїтися.

Чи потрібен в наш час watermark?

Всім привіт.

1) Мені в чаті пишуть я повинен ЗАВЖДИ видаляти зі своїх відео watermark яку залишає Veo, чи інша модель GenAI. Розберемося наскільки це важливо.

Це питання, яке лежить на стику правил платформ, законодавства та творчої етики.

Ось об'єктивний аналіз цієї ситуації, розділений на технічний, юридичний та етичний аспекти.

1. Юридичний аспект (умови використання Google)

Усі відео, створені через Veo, маркуються за допомогою технології SynthID. Це маркування буває двох типів:

Видиме: Невеликий напис або іконка-іскра в кутку кадру.

Невидиме (водяний знак у пікселях): Воно інтегрується в саму структуру зображення на рівні коду. Його неможливо помітити оком, але спеціальні алгоритми Google розпізнають його миттєво.

Згідно з Умовами використання Google AI, видалення або приховування ознак походження контенту (provenance markers) не рекомендується, а в деяких комерційних випадках може прямо порушувати ліцензію на використання інструменту.

2. Правила платформ (YouTube, TikTok, Meta)

Сучасні платформи стають дедалі суворішими щодо синтетичного контенту:

Якщо ви завантажуєте реалістичне AI-відео (наприклад, ваш концепт із площею чи історичними кадрами) на YouTube або TikTok, ви зобов'язані маркувати його як «Змінений або синтетичний контент» у налаштуваннях відео.

Платформи використовують автоматичні сканери (які зчитують згаданий невидимий SynthID). Якщо система виявить, що відео згенероване ШІ, а ви навмисно видалили видимі watermarkи і не поставили галочку «Синтетичний контент», ваше відео або канал можуть отримати тіньовий бан або обмеження монетизації.

3. Морально-етичний аспект

Прозорість перед глядачем: Видалення watermarkи з метою видати ШІ-відео за реальну зйомку або дорогу CGI-графіку вважається неетичним в індустрії.

Репутація автора: Справжній AI Showrunner не соромиться того, що його роботи створені за допомогою ШІ. Навпаки, це демонструє ваше вміння керувати складними технологіями.

Золотий компроміс (або як роблять професіонали):

Якщо видимий watermark (іконка в кутку) дійсно псує художню композицію вашого відео (наприклад, перекриває важливі деталі при форматі 9:16):

Кадрування: Ви можете обрізати або замаскувати видимий логотип під час монтажу в CapCut, щоб зберегти чисту кінематографічну картинку.

Обов'язкове розкриття (Disclosure): Натомість ви обов'язково робите дві речі:

Ставите галочку «Синтетичний контент» під час завантаження на YouTube/TikTok.

Пишете в описі або титрах: "Created with AI".

Це захистить ваш канал від блокувань, збереже повагу аудиторії та залишить ваше відео візуально чистим і професійним.

Ламані лінії.

Привіт.

От не тягне мене в літню погоду на технопости. Тому для вас ще одна коротенька "почемучка".

Жалість - найдешевша з людських емоцій, яка здатна будувати високі стіни. 

    Він був нестерпно, кричуще здоровим. Його серце билося з бездоганним ритмом, а кожен рух випромінював ту невимушену силу, яку мають лише люди, що ніколи не думали про крихкість власного тіла.

Вона ж згасала. Повільно, тихо, у білій стерильній палаті, яка пахла розчаруванням і ліками.

Щоразу, коли він приходив, вона відверталася. Його присутність була для неї фізично болючою. Вона бачила в його очах не кохання — вона бачила там співчуття.

— Іди геть, — тихо казала вона, не дивлячись на нього. — Тобі мене просто шкода. Нам немає про що говорити. Ми на різних берегах.

Він благав, тримав її за холодні пальці, але стіна між ними лише росла. Його сила принижувала її слабкість. Вона жаліла його за те, що він пов'язав себе з приреченою, і через цей жаль закривала перед ним двері своєї душі.  Тоді він зважився на божевілля. Збочена, відчайдушна логіка закоханого підказала йому єдиний вихід: зрівняти щабель. Але як зламати себе щоб нарешті стати рівним їй у своїй слабкості.

Одного вечора йшов сильний дощ. Він обожнював гоняти байком та ще й на мокрій, порожній трасі, ... на крутій ділянці на швидкості важку машину різко кинуло вбік, під удар на ліву сторону. Байк влетів у відбійник та розтрощив собою бетону опору. Сухий, різкий тріск під металом здався йому найсолодшим звуком у світі. Це був звук руйнування опори, його кістки, та... стіни між ними.

Він прокинувся наступного дня у білій палаті. Його ліва нога, закована в масивний гіпс, висіла на розтяжці. Тіло нило, але в душі запанував дивний, тріумфальний спокій. Тепер вони на одному березі.

Раптом двері палати тихо відчинилися. 

Вона тихенько увійшла. Побачивши його на лікарняному ліжку, з підвішеною ногою і крапельницею, вона миттєво зблідла. На її обличчі відбився чистий, паралізуючий жах.

— Майк! Боже... Що з тобою сталося?! — вона підбігла до ліжка, її руки тремтіли, торкаючись краю його ковдри. — Я тобі весь ранок телефоную, бо в мене гарна новина ... Чекай, що, аварія? Як це сталося?

Він дивився на неї і м’яко, майже щасливо посміхався крізь біль.

— Тепер усе добре, — ледь ледь промовив він. — Тепер ми рівні. Лікарі сказали що навіть зможу рухатись. Згодом. І я більше не дивитимусь на тебе згори. Тепер я теж зламаний, бачиш? Берег один.

Вона завмерла на останньому слові. Її пальці закам’яніли на ковдрі. Вона дивилася в його спокійні, закохані очі, і в її голові повільно складалися деталі. Розуміння прийшло миттєво, наче холодний душ.

— Ти... — її голос перетворився на шепіт. — Ти зробив це навмисно?!

Він не відвів погляду. Його мовчання було красномовнішим за будь-які слова.

Вона вчіпилася в перила ліжка, і впала у плач. Це не були сльози занепокоєння — це був нестримний, гіркий ридма-плач від абсурдності та жаху того, що відбулося. Вона закрила обличчя руками, і її плечі здригалися від кожної судоми.

— Навіщо... який же ти дурний... навіщо ти це зробив? — давилася вона сльозами, ледь вимовляючи слова.

Він намагався протягнути до неї руку, але вона відступила на крок, продовжуючи ридати. Нарешті, крізь ридання, вона витиснула з себе ті самі слова:

— Мені підійшли ліки, Майкле... Лікар сказав, що я можу видужати. Я видужую! Розумієш?! ...

Їїї слова повисли в повітрі.

Настала німа, напружена сцена. Час у палаті ніби застиг, перетворившись на важку, майже залізобетонну тишу. Чути було лише мірне цокання настінного годинника та її переривчасте, важке дихання.

Вона стояла перед ним — уперше за багато місяців сильна, з майбутнім попереду, але повністю розбита його вчинком. А він лежав перед нею, з майбутнім позаду, прикутий до ліжка через жертву, яка щойно втратила будь-який сенс. Вони помінялися берегами, нова холодна асиметрія тепер панувала в кімнаті, дивлячись на них з іронією долі. 

Бар'єр.

Привіт привіт.

Ви як, тримаєтесь? То тримайте від мене новеньку "почемучку". Кому не заходить Українська мова - перекладач поруч.

1. Темна кімната

Кімната на другому поверсі завжди була наповнена напівтемрявою. Єдине вікно виходило на парадний двір, де старий, викладений битою цеглою майданчик, день за днем слухняно відбивав сірість неба. Тут панував запах старої деревини, книг, що давно не відкривалися, та нерухомого пилу — запах місця, яке ніхто ніколи не намагався змінити.

Вона сиділа на ліжку, притулившись спиною до стіни, що межувала з глухим кутом будинку. За цією стіною, як знали всі, окрім неї, було лише суцільне сплетіння колючого чагарника та занедбаний садок, до якого не вела жодна стежка. Для неї ця стіна завжди була кінцем світу. Вона була кордоном, за яким простір переставав існувати, перетворюючись на незбагненну порожнечу.

Вдень кімната здавалася витягнутою, майже нескінченною, але вечорами, коли сонце схилялося до обрію, вона стискалася до розмірів клітки. Кожен вечір починався однаково: вона фіксувала погляд на тому самому місці на стіні, де шпалери злегка відшарувалися від вологи, і уявляла, як виглядало б світло, якби воно падало звідти, де зараз була лише глуха цегла.

Тато почав готуватися до цього за тиждень. Вона чула, як у коридорі обговорювали якісь деталі, як дзвеніли інструменти, як важкі кроки майстрів вимірювали товщину перекриття. Він не пояснював — лише коротко кивнув, коли вона запитала, чому в домі раптом стало так багато сторонніх людей.

Сьогодні все стихло. Майстри поїхали, залишивши по собі присмак вапна у повітрі та дивне передчуття в самому серці будинку.

Вона залишилася одна. В кімнаті стало незвично світло — прозорий, майже стерильний прямокутник, який раніше був частиною інтер'єру, тепер став отвором. Вони це зробили. Вони пробили стіну.

Вона піднялася з ліжка — повільно, майже побоюючись власної ваги. Її кроки по паркету здавалися надто гучними в цій новій, зміненій тиші. Вона підійшла до рами, яка ще пахла свіжою стружкою та мастикою.

За склом був садок.

Він не був покинутим, як розповідали сусіди. Він був... іншим. За вікном лежав нерухомий, приглушений простір, де лінії дерев були надто різкими, а відтінки зелені здавалися такими насиченими, що майже боліли очі. Він був нерухомим, як картина в дорогому обрамленні.

Вона приклала долоню до скла. Воно було дивно теплим, майже людським на дотик. Вона дивилася у цей садок, намагаючись вловити бодай один порух листя, хоч один натяк на життя, але нічого не відбувалося. Садок був ідеальним, бездоганним і... абсолютно відстороненим. Вона стояла там, затамувавши подих, і відчувала, як цей простір по той бік скла терпляче чекає на те, що вона помітить щось, чого не повинно було бути.

DaVinci Code - невідома версія.

Пролог роману "Код да Вінчі".

(Відтворений з ранніх чернеток)

Роберт Ленгдон щільніше запахнув свій незмінний твідовий піджак, захищаючись від вогкого паризького вітру. Повітря над набережною Сени давно втратило свій справжній смак. Він ішов старою бруківкою, свідомо наступаючи важко, щоб відчувати, як підошви його мокасинів чіпляються за камінь. Сіра вода праворуч, яка століттями відбивала бліде сонце і надихала тисячі художників, тепер слугувала лише дзеркалом для нескінченних голографічних проекцій. Вдалині, крізь штучний смог, ледь проступало ажурне мереживо Ейфелевої вежі -іржавого скелета епохи, коли метал ще мав вагу, а інженерія слухняно підкорялася законам фізики.

Як фахівець із релігійної симфології, Ленгдон звик читати світ як відкриту книгу. Але сьогодні цей світ його лякав.

Повз нього пройшла жінка: її хода була бездоганною -жодної асиметрії, властивої втомленій людині. Вона повертала голову так плавно, ніби її рух розрахував оптичний стабілізатор. Вона виглядала так, як виглядали б люди, якби їх створювали виключно для збирання схвальних реакцій у глобальній мережі. Ленгдон із сумом усвідомив: еволюція символів зайшла в глухий кут. Люди почали наслідувати те, що роками споживали з екранів. Світ перетворився на суцільну вітрину синтетичних станів, а алгоритми вчилися на їхніх же викривлених фантазіях. Колесо замкнулося.

Він прямував до величезного, потемнілого від часу колишнього королівського палацу. Жак Соньєр, куратор Лувру, залишив йому термінове повідомлення: "Роберте, прийди після закриття до Експериментального крила. Ти маєш побачити, як помирає наша професія".

Важкі дубові двері службового входу піддалися не одразу, відчинившись із глибоким, природним скрипом дерева. Ленгдон переступив поріг, залишаючи стерильний паризький кібер-пейзаж позаду.

Кроки професора лунко відбивалися від стародавнього паркету. Велика Галерея дихала запахом лляної олії та терпінням віків. Ленгдон уповільнив крок біля полотен да Вінчі та Караваджо. Тут кожна лінія мала вагу, кожна тінь була народжена глибоким розумінням людського страждання. Для нього, симфолога, це був рай: кожен жест на картині, кожна квітка чи нахил голови містили намір. Це був діалог крізь століття, зашифрований генієм.

Але Соньєр запросив його не сюди. Ленгдон звернув убік, штовхнув важкі матові двері Експериментального крила і завмер.

Це був розрив у самому просторі. У Залі Генерацій не було стін у звичному розумінні -їх замінювали безшовні вертикальні дисплеї, що випромінювали холодне, неземне світло.

На центральному екрані височіла гігантська цифрова фреска, стилізована під Високе Відродження. Вона була неймовірно, сліпуче красивою. У центрі композиції стояла фігура в пурпурних мантіях, оточена армією янголів та геометричними фігурами. Світло падало на її обличчя з драматизмом, якому б позаздрив сам Рембрандт.

Професійний інстинкт Ленгдона спрацював миттєво. Його мозок, натренований роками в архівах Ватикану та Гарварду, почав жадібно розшифровувати послання.

"Так... пурпурний колір -влада. Позиція рук... складені у формі чаші -це жіноче начало, Святий Грааль," -подумки аналізував Роберт, підходячи ближче. -"А на задньому плані ідеальний додекаедр. Платонівський символ Всесвіту!"

Його серце забилося швидше. Фреска здавалася неймовірно глибокою, переповненою масонськими, християнськими та язичницькими кодами. Він примружився, намагаючись прочитати стародавній пергамент, який тримав один із янголів унизу.

І раптом Ленгдон відчув, як по його спині пробіг крижаний холод.

Він підійшов упритул до екрана. Літери на пергаменті здавалися латиною. У них були засічки, вигини, класичні пропорції римського шрифту. Але... це були не літери. Це була лише безглузда імітація форм. Гачки та лінії, які не складалися в жоден алфавіт світу. Щось не писало текст, воно просто згенерувало візуальний образ тексту.

Професор перевів погляд на руки центральної фігури. Ті самі руки, які він щойно прийняв за символ Грааля. Пальці перепліталися між собою неможливим, жахливим чином. Їх було 6. Вони плавно вростали один в одного, не маючи ні суглобів, ні кісток. Це не був прихований масонський знак. Це була статистична помилка алгоритму, який не знав анатомії, а лише підбирав найбільш імовірні сусідні пікселі.

Ленгдон відсахнувся, ніби від удару.

Viral Architect у світі ASMR.

Привіт.

Цифровий дофамін та архітектура вірусного AI-контенту: сповідь художника в епоху алгоритмів.

Ми живемо в епоху, де увагу глядача потрібно захопити за перші три секунди, інакше він зникне у нескінченному скролінгу. Саме тому стрічки соцмереж заполонили дивні, на перший погляд, відео: як ніж ідеально ріже кінетичний пісок, як стара кімната за мить перетворюється на розкішну віллу, або як гігантська крапля води повільно розбивається об розпечений метал. Це світ ASMR та «oddly satisfying» контенту — індустрія, що тримається на базових рефлексах нашого мозку.

Психологія ASMR: Масаж для мозку

Феномен ASMR (автономної сенсорної меридіональної реакції) часто називають «масажем для мозку». Це специфічне приємне відчуття, яке виникає у відповідь на певні звукові або візуальні тригери. У коротких відео цей ефект досягається через гіпертрофовану реальність. Коли ми бачимо макрозйомку текстури дерева чи чуємо концентрований хрускіт, наш мозок отримує миттєву дозу дофаміну. Це відчуття порядку, завершеності та ідеальної фізичної взаємодії об’єктів, якого нам часто не вистачає в реальному хаосі.

Глядачеві в такі моменти не потрібен складний сюжет. Він не хоче знати імені героя чи контексту подій. Він прагне бачити процес — чистий, деталізований і передбачуваний у своїй ідеальності. Саме на цій «передбачуваній досконалості» і будується сучасний візуальний конвеєр.

PATCH ME GENTLY (Bonus Shot)

PATCH ME GENTLY (Bonus Shot) ☕️🤖

Not all stories from Theatre Street were served in the my book. This one stayed in the shadows... until today. Consider this my 25th frame (or shot), which is my Springtime gift to you!

    Jake had spent more than a year under contract inside a sealed Facebook group, and now he was learning to compress the ache for real human contact into something small enough to carry. The ache itself felt like an evolutionary relic—buried herd-instinct—but it persisted, stubbornly reminding him that he still belonged to the tangible world, and to the people for whom he had once made a choice.

There was a strong chance the coders had pushed another unannounced patch today. If so, his monopoly on conversing with the group’s bots might be over. He didn’t know whether to welcome that or dread it. His contract had no expiration date.

He was curious what kind of “special” patch they had decided to inject into this remote digital ecosystem on the eve of the weekend. Jake never read the change logs. As usual, he sauntered toward the import gateway—the place in Facebook where new code crossed over—and glanced at the top of the console.

A human stood there, struggling with a small laptop.

A second later the newcomer turned. Jake didn’t immediately register her face.

“What do you want here?” he snapped, the line delivered in a tone colder than he intended.

If she noticed the hostility, she ignored it. She kept smiling, balancing the laptop awkwardly in her left hand.

“Lora Hart,” she introduced herself. “From the missionary Facebook group ‘Vita-Spirit.’ I’m very pleased—”

“I asked what you’re doing here.” His voice had gone calm now. Controlled. He still remembered protocol.

“It’s obvious,” Lora replied, still disarmingly warm. “Our society finally raised enough funding to send spiritual emissaries like me into closed Facebook groups. And I was fortunate to be—”

“Take your patch and return to GitHub. Your presence isn’t authorized. You have no deployment clearance here. You’ll be a burden. No one in this group will take care of you. Go back to GitHub. Immediately.”

“I know exactly who you are, sir. And why you’re lying,” she said quietly. The smile faded, but her composure didn’t. “I’ve studied Facebook behavior models and your contract history. There are no diseases here, no predators. And this group isn’t personally moderated by you. Until Facebook administration changes its status, I have every right to remain.”

The law was on her side. Jake had gambled she didn’t know it.

She stepped closer. The smile returned. From her pocket she withdrew a Bible and lifted it gently before her.

“My son—”

“I am not your son,” Jake forced out, already burning with the humiliation of defeat.

He turned toward his bots, who stood motionless.

“A new patch arrived,” he muttered. “And a new human. If she needs help migrating her message history, temporarily host it in my account until she finds something suitable.”

***

To be honest, by the third day he was already searching for an excuse to speak to her.

If he set aside that unpleasant scene of their first encounter, then after a year of absolute solitude, conversation with any real human being—whoever she might be—felt almost intoxicating.

Would you consider having lunch with me? —Jake.

He sent the message a day later, through the reverse panel of his avatar.

But what if she was too frightened to come?

Since when, Jake, had you started asking yourself questions like that? Not exactly the most strategic way to build rapport. Still, something had to be done.

When Jake opened the door, Release, the most advanced bot in the group, was already waiting for his mentor. It was his rotation to serve as moderator today.

“Deliver this to the new human,” Jake instructed.

“Is the new human named New Human?” Release asked.

“No,” Jake snapped. “Her name is Lora. And I’m asking you to deliver it—not to initiate dialogue.”

Every time Jake lost his temper, the bots—with their surgical literalism—won the round.

Damn it, he thought. I’ve known them for a year, and I still react like this—like a human.

“You are not requesting that I initiate dialogue,” Release said slowly, “but she might. Others are also interested in knowing her name, and if I do not know her na—”

The door slammed shut.

Beyond the Code: WILD COFFEE

Hi all.

Finally, the silence is broken.

When half of your life is behind you, many people try to put it down on paper for others. They try to write a book about themselves. They believe that their lives may be interesting not only to them. I think most of them are wrong. Their books remain interesting only to themselves, and perhaps to their relatives. Nothing more.

I am sure that my first 50 years were also interesting, but I am not going to burden anyone else with them. Therefore, I would rather offer you some unusual moments that could have happened, or even will happen to anyone tomorrow.

After years of observations, sketches, and mapping the "human interface," I am thrilled to announce that my first collection of stories, "Wild Coffee: 24 Shots of the Human Interface," is officially out.

This book is a journey I’ve been taking for a long time. It was born in the quiet, noir corners of the Theatre Street cafe, fueled by Irish coffee and the mysterious glitches of our modern hearts. Today, in February 2026, these stories have found their final digital form.

What is Wild Coffee?

It’s not just a book. It’s an anthology of 24 psychological "shots." It’s a blend of noir romance and techno-fantasy, where ancient human emotions meet the chrome and code of the near future.

Whether it's a story about a desperate client looking for a "magic additive" or a craftsman surviving in the world of GenAI, each page is a reflection of the "human interface"—the fragile point where we connect, break, and reboot.

Why now?

Because the world has changed. We are living in the era I once only dreamed of. The stories inside are no longer just fiction; they are echoes of our current reality.

Where to find it:

The book is available now on Payhip. 24 stories, 24 shots of adrenaline and soul.

🔗 Get your copy HERE.

I invite you to take a seat, take a sip, and lose yourself in the shadows of Theatre Street. Thank you for being part of this universe.

Welcome to the Human Interface!

Note: this book was written by a person for people!

Sincerely yours,

Nyukers

Hairstyle Try-On!

Всім привіт.

💇‍♀️ Велике оновлення Pixel AI Photomaker - нові зачіски, трендовий Балаяж та покращений інтерфейс!

Ми знаємо, як іноді хочеться кардинальних змін, але страшно сказати перукарю "ріжте!". Тому в сьогоднішньому оновленні Pixel AI Photomaker ми перетворили наш додаток на ваш персональний салон краси.

Експериментуйте зі стилем безпечно та весело!

✨ Що нового?

1. Розширена колекція зачісок (Hairstyle Try-On)

Ми додали 6 найактуальніших трендів Instagram та TikTok. Тепер ви можете приміряти:

• Space Buns: Грайливі "космічні пучки" для яскравого настрою.
• Curtain Bangs: Той самий чубчик-шторка, який додає об'єму та загадковості.
• Half-Up Half-Down: Ніжна "мальвінка" для романтичних образів.
• French Bob: Елегантна французька класика.
• Sleek Ponytail: Ідеально гладкий високий хвіст для ділового стилю.
• Messy Bun: Стильний "недбалий" пучок на кожен день.

2. Складні фарбування: Мелірування та Балаяж

Ваша зона комфорта.

Привет.

Ниже мотивационное эссе от гуру Нейрографа. Сам он его писал или с ИИ правил? Не суть важно, просто читайте. Поучительно, я сам 60+ и да, далее все верно сказано.

Зона комфорта - это не диван, это сценарий.

Зона комфорта редко выглядит как отдых. Чаще -как усталость и недовольство, которые стали нормой:

• одна и та же работа.
• одинаковые разговоры.
• одинаковые страхи: «а вдруг не получится», «а вдруг меня осудят», «а вдруг я не разберусь», и даже "не будет лайков от друзей".

Страх быть «хуже других» лечится только целью и действием. В любом возрасте. Один свой маленький результат всегда ценнее тысячи чужих или бесконечной теории. Нейросеть -это лишь множитель нашего внутреннего мира. Если умножить ноль на миллион, получится ноль. 

Чтобы создать по-настоящему кинематографичное видео или глубокое изображение, недостаточно знать инструменты. Нужно знать жизнь, иметь опыт, вкус. Нужно понимать драматургию света, вес тишины, психологию цвета. Взрослый человек приходит в AI не с пустыми руками, а с огромной «библиотекой» прожитого опыта. Ваш промпт - это не просто текст, это кристаллизация вашей насмотренности(видеопамяти) и жизненного опыта.

Pixel AI Photomaker для всіх.

Всім  Привіт!

Знаєш це відчуття, коли хочеш просто зробити прикольну аватарку або жартівливе фото, а тобі пропонують:

• Подивитися 5 рекламних роликів.
• Зареєструватися через пошту прабабусі.
• Розібратися в налаштуваннях, які виглядають як панель керування шатлом.

Мене це, чесно кажучи, дістало. Я подумав: «Чому не можна просто натиснути кнопку і отримати результат?». І оскільки я програміст, хоча і в минулому, я вирішив не скаржитися в коментарях, а зробити власний веб-застосунок. Для себе. І, звісно ж, для тебе.

І ну його, щоб чекати до Нового року.)

Pixel AI Photomaker - що це таке і чому тобі варто спробувати?

Це максимально простий інструмент для заміни обличчя та зміни стилю фото. Я прибрав усе зайве. Тут немає складних меню чи платних підписок, захованих дрібним шрифтом.

Моя філософія проста: технології мають бути доступними абсолютно для всіх. Неважливо, чи ти школяр, SMM-ник, чи просто хочеш надіслати веселу листівку в родинний чат - ти розберешся за 5 секунд.

🔥 ВЕЛИКЕ ОНОВЛЕННЯ: Стилі, які ти полюбиш

Останніми вечорами я працював над тим, щоб додати у додаток "характеру". Я не хотів, щоб це була просто чергова "мінялка облич". Я хотів, щоб ти міг передати настрій.

Кофе по-венски, v2.

Всем привет.

Помню что на лету 5 лет тому я обещал вам третью книгу, как более серьезное чтиво...

Первая версия это "Кофе по-венски" куда автор включил пять немного странных историй, которые ему было навеяны чашечкой кофе по-венски. 

Вторая - это "Контракт с Богом", где первую ее часть вы могли читать ранее в блоге. Всего две части, но они оказались не менее занимательны и логичны.

Так вот с 3-й не сложилось, но не спешите расстраиваться, ведь я поступил по другому - не особо выделяя направления сюжета я включил все новые эссе в одну книгу! Теперь обновленная версия доступна всем.

Отдельные отрывки идей появлялись в моем блоге и ранее. И в итоге я решил объединить их в одну книжку под тем же привычным названием "Кофе по-венски". Теперь у меня почти 100 страниц занимательных историй из моей жизни, а кто знает, может и из вашей.)

Она доступна в моей Библиотеке, на нижней полке (листаем вправо). Или для чтения по вечерам под чашечку ароматного чая здесь же на главной странице блога, как "Download  PDF".

Мира и Удачи всем.

Промпт-інжиніринг з Pixel AI Studio.

Привіт привіт.

Існує одна з ключових технік у просунутому промпт-інжинірингу щодо Google Gemini.

Однак, спосіб, у який це робиться, сильно залежить від конкретної моделі ШІ. У деяких системах, як-от Stable Diffusion (через GUI типу Automatic1111), існують спеціальні синтаксиси, наприклад, дужки () для збільшення ваги та квадратні дужки [] для її зменшення, або навіть числові коефіцієнти (token:1.5).

У Pixel AI Studio, яке працює на моделях Google Gemini, немає такого жорсткого синтаксису з дужками та цифрами. Gemini краще реагує на природну мову та структуру речення. Проте, ви можете дуже ефективно керувати "вагою" або "увагою" моделі до певних токенів, використовуючи наступні методи:

Найефективніші способи "підняти вагу" токена в Gemini:

1. Позиціонування та Повторення (Найпотужніший метод)

Слова на початку промпту мають значно більший вплив на кінцевий результат, ніж слова в кінці. Якщо ви хочете, щоб модель зосередилася на чомусь, поставте це на перше місце. Повторення ключового слова або фрази також сильно підсилює її значення.

Приклад:

Ви хочете отримати зображення велетенського червоного дракона, що летить над замком, але модель постійно малює замок більшим за дракона.

Слабкий промпт: A castle on a mountain with a red dragon flying around it.

(Тут "замок" стоїть першим, тому модель може надати йому пріоритет).

Сильний промпт: A giant, majestic red dragon. The massive red dragon is the main subject. It is flying high above a tiny castle in the background. Photorealistic, cinematic lighting.

(Тут ми тричі наголосили на "червоному драконі", поставили його на перше місце і навіть прямо вказали, що він є "головним об'єктом", а замок — "крихітний" і "на задньому плані").

Welcome to Pixel AI Studio!

Всім привіт.

Під краплі осіннього дощу вирішив вас порадувати онлайн генератором GenAI власного виробництва. Майже власного, весь код написала за мене Google AI Studio, я лиш давав їй команди що та як я хочу. Дякую каналу ATDIGIT за ідею.

Welcome до Pixel AI Studio. 

Користування Pixel AI Studio повністю БЕЗКОШТОВНЕ, але мусите мати облікову в Google.

Ви тільки обмежені планом Free Tier де Google рахує кількість звернень, тобто генерацій, за хвилину. Як рахує - мені невідомо, алгоритми міняються часто. Єдине що гарантовано, що раптом платним він не стане.

Тому прошу, користуйтеся та реалізуйте свою творчу уяву на повну. Перелік всіх функцій наведено нижче. Підтримка T2I, I2I, I2V, retouch, masking, styling, animation, upscaling тощо на моделях Gemini 2.5 Flash (aka Nano Banana), Imagen та Veo.

Якщо чогось, фічі або функції, не вистачає то попросіть Code Assistant то додати (перед цим треба вийти з full screen). Це не складно, єдине що вам тоді краще зробити копію моєї Pixel AI Studio. Асистент розуміє як англійську так і Українську мови. Звісно вам самим треба чітко розуміти чого ви бажаєте. В Code Assistant є свої нюанси, але то має бути окрема стаття.

Pixel AI Studio

--- ОСНОВНІ РЕЖИМИ ---

*   Режим одного зображення: Основний робочий простір для поглибленого редагування, ретуші та анімації одного зображення.

*   Режим пакетної обробки: Дозволяє користувачам застосовувати один запит (промпт) ШІ до кількох зображень одночасно. Додаток надає чергу, відстеження статусу в реальному часі для кожного зображення (в очікуванні, в обробці, завершено, помилка) та можливість завантажити всі успішні результати.

EbSynth online.

Привіт привіт. 

Мій читачу, вам давно відомий EbSynth - це інструмент для творчої обробки відео, який працює за принципом ключових кадрів. Користувач бере відео, вибирає один чи кілька кадрів, редагує їх у будь-якому графічному редакторі (наприклад, додає малювання, змінює кольори чи стилізує під певний художній стиль), а програма автоматично переносить ці зміни на всі інші кадри відео. Для цього застосовуються алгоритми аналізу руху (оптичний потік) та синтезу текстур, завдяки чому правка одного кадру може плавно розповсюдитися на весь ролик. Такий підхід дозволяє створювати ефекти “намальованого вручну” відео, колоризувати чорно-білий матеріал, робити швидку ретуш об’єктів чи додавати художні стилізації.

Спочатку EbSynth існував як безкоштовна офлайн-програма для Windows і macOS, створена студією Secret Weapons. У класичному варіанті робочий процес виглядав так: відео спершу треба було вручну розбити на кадри (наприклад, через FFmpeg), потім вибрати з цієї послідовності ключові кадри, відредагувати їх у Photoshop чи Krita, після чого у самому EbSynth вказати шлях до оригінальних кадрів, шлях до відредагованих і шлях для збереження результату. Програма виконувала обробку локально, використовуючи ресурси комп’ютера, і видавала результат у вигляді нової послідовності кадрів. Для отримання фінального відео ці кадри потрібно було знову зібрати у ролик окремою командою через FFmpeg або у відеоредакторі. Якщо з’являлися артефакти, доводилося додавати нові ключові кадри й повторювати процес.

Я сам їм пару раз користувався коли допилював відео з під Automatic1111-a.

Але ось з’явилася оновлена онлайн-версія EbSynth, доступна через сайт ebsynth.com. Вона працює як хмарний сервіс: користувач одразу завантажує цілий відеофайл, а не послідовність кадрів, і не потребує потужного ПК, оскільки обробка виконується на серверних GPU. Сайт сам пропонує кілька ключових кадрів для редагування, які можна підтвердити або замінити. Відредаговані кадри завантажуються назад, і система автоматично запускає обробку. Результат можна завантажити у вигляді MP4-відео чи PNG-послідовності (залежно від тарифного плану). Якщо в певних місцях результат вийшов з артефактами, у веб-інтерфейсі легко додати ще один ключовий кадр і перерахувати відео.

Таким чином, офлайн-версія дає більше контролю, але вимагає ручних операцій з кадрами й налаштувань, тоді як онлайн-версія максимально автоматизує процес і робить його простим для користувача, проте працює за моделлю підписки з певними обмеженнями у безкоштовному варіанті. Обидві версії реалізують одну й ту саму ідею - редагування ключових кадрів з автоматичним перенесенням змін на весь відеоролик.

Наприклад, якщо потрібно взяти 20-секундний ролик і зробити його схожим на акварельний малюнок, то в офлайн-версії доведеться вручну розбити відео на сотні PNG-кадрів, відкрити потрібний кадр у графічному редакторі, додати стилізацію, а потім через EbSynth і FFmpeg зібрати результат назад у відео. Онлайн-версія спрощує цей процес: достатньо завантажити відео прямо на сайт, система сама вибере ключові кадри, користувач редагує один із них, завантажує назад і отримує готовий оброблений ролик у форматі MP4 без зайвих технічних дій.

В онлайн версії є free план з деякими технічними обмеженнями. Не без цього), інакше навіщо той онлайн.

Щасти вам.

Розумне використання Veo 3.

Привіт привіт.

Наскільки Veo 3 наробила шуму настільки треба вміти нею користуватися. Так, вона досі не безкоштовна, але Google обіцяє модель Veo 3 Fast за помірними цінами або навіть з trial періодом. То ж до діла.

Оригінал англійською цієї статті знайдете тут.

Veo 3 від Google генерує відео зі звуком на основі текстових підказок. Аудіо може бути діалогом, закадровим голосом, звуковими ефектами та музикою.

Напишіть, що саме відбувається

Спочатку основи. Добре складена підказка – це ключ до створення хороших відео. Чим більше ви можете вказати у своїй підказці простою мовою, тим легше Veo 3 зрозуміти та створити потрібне вам відео.

Спробуйте включити ці візуальні елементи у своє завдання:

• Тема: Хто або що зображено на сцені — людина, тварина, предмет або пейзаж.
• Контекст: Де знаходиться об'єкт зйомки? У приміщенні? На міській вулиці? У лісі?
• Дія: Чи ходить, стрибає, повертає голову ваш об'єкт?
• Стиль: Візуальна естетика, до якої ви прагнете (кінематографічна, анімована, покадрова анімація тощо).
• Рух камери: Опишіть, як рухається камера: з висоти пташиного польоту, на рівні очей, зверху вниз або з нижнього ракурсу.
• Композиція: Як кадровано кадр: ширококутний план, крупний план тощо.
• Атмосфера: Настрій та освітлення. Ви можете сказати щось на кшталт «теплі тони», «синє світло» або «ніч».

Також потрібно включити аудіоелементи, які ми розглянемо детальніше нижче.

Ось приклад порівняння простого та детального підказки:

«A man answers a rotary phone“

 Проти:

“A shaky dolly zoom goes from a far away blur to a close-up cinematic shot of a desperate man in a weathered green trench coat as he picks up a rotary phone mounted on a gritty brick wall, bathed in the eerie glow of a green neon sign. The zoom reveals the tension and the desperation etched on his face as he struggles to talk on the phone. The shallow depth of field focuses on his furrowed brow and the black rotary phone, blurring the background into a sea of neon colors and indistinct shadows, creating a sense of urgency and isolation.“

Друга підказка містить структурні елементи для підштовхування Veo 3 до сцени, яку ми намагаємося створити.

Автоматизация труда в GenAI.

Всем привет.

Определенная автоматизация творческого труда в GenAI возможна! Само собой на этот счет существует масса скриптов или расширений для Forge/Automatic1111 которые позволяет выполнять пакетную генерацию или апскейлинг.

Вот одно из них - замечательное расширение которое предназначено для пакетного распознавания и генерации описаний (их можно использовать как промпт) по картинке с помощью популярной модели Florence-2. В принципе автор расширения просто добавил то чего не хватает в штатном Florence-спейсе самого Forge.

Итак, переходим в Forge и устанавливаем по ссылке расширение Forge Space Batch Florence-2: https://github.com/Haoming02/forge-space-batch-florence-2.git

Разумеется расширение устанавливается на вкладку "SPACE", поэтому переходим на эту вкладку и жмем напротив BATCH - Florence-2: Image Captioning and Object Detection кнопку "LAUNCH".

После чего в соседней вкладке web-браузера запустится новое окно: 

Переходим в нашу папку с исходными изображениями и копируем ее полный путь. Вставляем путь в поле Working Directory (вверху справа) и жмем кнопку Run, после чего начнется автоматическое распознавание картинок, а рядом с картинками станут появляться TXT-файлики с описаниями.

ВНИМАНИЕ: если в рабочей папке картинки разных размеров то процесс может и стопорнуться (ловим ошибку в консоли ValueError: Unable to infer channel dimension format).

По умолчанию будет выбрана задача (Task) - More Detailed Caption как более подробное описание, для будущих промптов без правки советую использовать именно ее, можно еще выбрать Caption и Detailed Caption, но деталей будет меньше. Справа, если убрать галочку - Recursive то кроме промптов будут сохраняться копии файлов с отметками на каких местах на картинках был фокус модели при анализе. Возможно вам это будет интересно. Если отметить радиобатон - Cascased Tasks, то вместо текстовых файлов, промпты будут сохраняться в файлах формата json. Куда их можно после применить - пока ответить не берусь.

Пишем песню в SUNO.

Привет всем.

Долгое время я обходил музыку в GenAI стороной, так как саму музыку люблю, но не пишу. Однако, как говорят знатоки, есть такой чудный инструмент как SUNO в котором можно легко обыграть свой стишок, и даже с приятным вокалом. Легко да не очень, надо знать нюансы, так вот про них ниже.

Инструкция для пользователей по созданию структуры песни на основе промта в сервисе SUNO.

1. Понимание структуры песни

Любая песня, особенно с эпическим или электронным звучанием, состоит из блоков, каждый из которых выполняет свою функцию:

[Intro] — вступление, задаёт атмосферу трека.

[Verse] — основная часть, где разворачивается история или главная идея.

[Bridge] — переход между частями песни, создаёт динамику и готовит слушателя к дропу или припеву.

[Drop] — кульминационная часть с мощными басами и синтезаторами, особенно в жанрах EDM и дабстеп.

[Chorus] — припев, наиболее запоминающаяся часть трека с яркой мелодией.

[Outro] — завершение трека, часто с постепенным затуханием звука.

2. Использование маркеров

Для каждого блока используется маркер в квадратных скобках с указанием его типа и описанием стиля. Это помогает точно понять, какой звук или атмосфера должны быть в этом фрагменте. Примеры:

[Intro: cinematic orchestral rise, epic choir swells, bright synth leads, light percussion]

Здесь важно подчеркнуть оркестровую атмосферу и создать ожидание чего-то грандиозного.

[Drop 1: heavy dubstep wobble bass, sharp distorted synth leads, punchy kick, vocal chops]

Этот блок описывает жёсткий дабстеп-дроп с основными элементами: мощный бас, синтезаторы и ударные.

Домашний GenАI сервер.

Всем привет.

Как-то под Новый год мне не удалось попасть физически на свой компьютер (с Windows 10, но далее назовем его гордо GenАI-сервер) который и выступает собственно в роли GenАI. А вот ноутбук оказался доступен. И чертовски захотелось поработать творчески...

Тут я вспонимл про то что почти все генераторы могут работать по сети.  В конце концов gradio тот же web frontend, a волшебный ключик --listen творит чудеса.

Что мы имеем в таком случае? У себя на нотубуке в web-браузере мы можем запустить тот же ComfyUI как https://GenAI_ip_adr:8187 и начинать творить. Все ресурсы для генерации, CPU+RAM+VRAM, будут использованы на удаленном сервере. Отлично. 

А что в минусах? 

Первое - у нас нет консоли (backend) самого генератора, иногда полезно и туда заглядывать, хотя для ComfyUI автор эту проблему уже решил: хитрая панелька снизу в окне web-браузера.

Второе - мы не можем переключиться на другой генератор, например на Fooocus, если тот не запущен. Я пробовал запустить их несколько одновременно, однако печаль по памяти.

Какие есть варианты?

Самый простой это использовать RDP сеанс к своему серверу. Теперь в отдельном окне у меня Desktop сервера со всеми вытекающими плюсами. Если здесь минус? Практически нет, за исключением небольших настроек для RDP.  Но можно пойти еще дальше.